Це було в найважчий перiод вiйни. Ворог пiдходив до Волги. Кiльцем ворожоi блокади був скутий Ленiнград. По всьому фронту йшли жорстокi, кровопролитнi боi.
   I в цей час у маленькому шахтарському мiстечку Краснодонi встав на шляху ворога ще один нездоланний бастiон мужностi - пiднялись на боротьбу молодогвардiйцi Краснодона. Пiд керiвництвом старших товаришiв-комунiстiв, якi дiяли в пiдпiллi, комсомольцi i молодь почали героiчну боротьбу з окупантами.
   "Молода гвардiя", хоча й не мала досвiду ведення конспiративноi роботи i слабо була оснащена бойовими засобами, стала грiзною силою для окупантiв. Вона була тiсно пов'язана з широкими масами комсомольцiв i молодi, якi опинилися з рiзних причин на зайнятiй ворогом територii. Молодогвардiйцi проявили таку безприкладну вiдвагу i стiйкiсть, перед якими виявилась безсилою жахлива гiтлерiвська машина придушення.
   Ще задовго до окупацii Донбасу в фашистськiй Нiмеччинi (в мiстi Мапдебурзi) була сформована спецiальна команда, яка налiчувала в своєму складi близько тисячi кадрових жандармiв i полiцаiв. Вона призначалась для встановлення i пiдтримання "нового порядку" на захопленiй територii. Жандармська команда пройшла ретельне навчання, в процесi якого особлива увага придiлялась веденню боротьби з силами опору. Перед вiдправкою команди на схiд, у Магдебург з головного управлiння полiцii приiжджав значний керiвник СС. Вiн зробив секретну доповiдь для офiцерiв i так званих майбутнiх районних керiвникiв жандармерiй, якi передбачалось створювати в окупованих районах Донецькоi i Луганськоi областей. Тодi ж була висунута головна вимога: викорiнювати "радянський дух серед росiйського населення", не гребуючи при цьому нiякими методами i засобами. Про розстрiли було наказано доповiдати коротко i ясно, щоб не нагромаджувати документальних свiдчень. Замiсть слова "розстоiл" рекомендувалося вживати вираз "пiддавати особливому ставленню".
   Кiлька взводiв жандармськоi команди, яка прибула в Донбас, були розташованi на окупованiй територii Луганськоi областi, в тому числi в мiстах Краснодонi i Ровеньiках.
   Старий член нацистськоi партii i кадровий жандармський офiцер, гауптман Ренатус Ернст-Емiль прибув у Луганську область у складi жандармськоi команди з Магдебурга. Вiн спрямовував i контролював всю каральну дiяльнiсть жандармiв у Краснодонi i Ровеньках. Це вiн i комендант Краснодона майор фон Гедеман створили так звану "украiнську полiцiю", яку очолив пiдлий зрадник, заклятий ворог радянського народу Солiковський.
   Слiдом за жандармською командою на територiю Луганськоi областi прибули й iншi нiмецькi каральнi пiдроздiли, якi вже мали досвiд поневолення народiв, здобутий в окупованих ранiше краiнах Заходу. Основним методом "дiяльностi" цих пiдроздiлiв було нещадне знищення без суду i слiдства всiх патрiотично настроєних сил.
   У кiнцi вересня 1942 року в Краснодон приiжджав з iнспекцiйною перевiркою з Донецька керiвник полiцii i жандармерii в Донбасi бригаденфюрер СС Дерiнг, материй фашист, який спецiалiзувався на кривавих справах.
   Вiн вимагав вiд Ренатуса якомога швидше лiквiдувати комунiстiв Краснодона.
   Першими жертвами фашистських головорiзiв у мiстi Краснодонi стали 32 шахтармпатрiоти.
   В центрi Краснодона є невеликий парк. Посаджений ще до вiйни, вiн зеленим пiвкiльцем охопив простору площу. Молодi клени, тополi й акацii стоять густими алеями. З парком iменi Комсомолу зв'язаний один з найтрагiчнiших епiзодiв в iсторii мiста. В нiч на 29 вересня 1942 року окупанти вчинили тут звiрячу розправу над радянськими людьми. Наказ про знищення шахтарiв-патрiотiв вiддали Ренатус i Гедеман.
   Учасники цього злочину - колишнiй заступник начальника краснодонськоi районноi полiцii Орлов i полiцай Лук'янов на слiдствi показали, що, доставивши приречених у парк, карателi зв'язали iх дротом за руки - по п'ять чоловiк, загнали в яму, що служила ранiше укриттям, i вiдкрили безладну стрiлянину. Деякi з жертв були вбитi, окремi тiльки пораненi, i iх дострiлювали вже в ямi. Як заявив Лук'янов, коли дострiлювати iм набридло, еони стали закопувати своi жертви живими.
   Свiдок цiєi розправи Данило Сергiйович Виставкiн розповiдав:
   "...Я сам бачив уночi в парку з-пiд кущiв, як людей закопували живими. iх загнали прямо в яму i почали закидати землею... Валько чинив опiр... У мене до цього часу у вухах звучать його останнi слова: "Знайте, проклятi, за кожну краплю нашоi кровi ви дорого заплатите. Нашi все одно прийдуть, вони помстяться за нас!" Петя Зимiн заспiвав "Iнтернацiонал", потiм пiдхопив Валько... I всi заспiвали хором..." Так закiнчилась доля героiчних шахтарiв-комунiстiв, якi самовiддано любили свою Батькiвщину i не стали на колiна перед загарбниками.
   
   
   
   
   

   Йшов другий рiк вiйни. Люди в Краснодонi наче вимерли. Вулицями ходили гiтлерiвцi, силою зброi встановлюючи "новий порядок". Але нiякi розстрiли i звiрства не могли зломити сильних духом краснодонцiiв. У притихлому мiстi назрiвала велика сила помсти за зганьблену землю, за сльози дружин i матерiв, за муки i страждання, яiкi несли з собою загарбники.
   Об'єднанi почуттям ненавистi до ворога i безмежноi любовi до Батькiвщини, молодi патрiоти Краснодона створювали окремi бойовi групи. Згодом, за вказiвкою керiвника Краснодарського пiдпiлля П. П. Лютикова, вони об'єднуються в єдину пiдпiльну комсомольську органiзацiю "Молода гвардiя".
   Вони, молодi краонодонцi, були зовсiм юними i дуже любили життя. А коли настав час захищати Батькiвщину, славнi сини i дочки комсомолу без вагаiнь стали в ряди борцiв. Вони знайшли в собi безмежну мужнiсть для боротьби, знайшли сили перемогти нечуванi фiзичнi муки, страх смертi i саму смерть.
   Спогади молодогвардiйцiв, що залишились живими, родичiв, очевидцiв та iнших свiдкiв героiчноi боротьби i трагiчноi загибелi юних пiдпiльникiв, а також документальнi матерiали, копiтко зiбранi краснодонським музеєм "Молода гвардiя", дозволили вiдновити останнi днi легендарних героiв "Молодоi гвардii". Спочатку далеко не все було вiдомо про патрiотiв. Гiтлерiвськi посiпаки, зрадники, руки яких залитi кров'ю героiв, боячись вiдповiдальностi за вчиненi злодiяння, втекли з окупантами, забравши з собою таємницю загибелi молодогвардiйцiв. Однак не багатьом з них вдалося уникнути справедливоi кари. Те, що було таємним, з часом ставало явним.
   Гiтлерiвськi окупанти вважали "Молоду гвардiю" небезпечною силою. Начальник жандармського округу Ренатус дав таку оцiнку опору краснодонцiв-пiдпiльникiв:
   "...З перших днiв окупацii нiмецькими вiйськами Краснодонського району там розгорнулась боротьба радянського народу проти нiмецькоi влади. Восени 1942 року спалювались на полях скирти хлiба, зривались заходи нiмецьких властей по заготiвлi хлiба, м'яса та iнших продуктiв харчування для нiмецькоi армii.
   Населення ухилялося вiд роботи по ремонту мостiз i шляхiв. Молодь уникала мобiлiзацii на роботи в Нiмеччину, розповсюджувались листiвки антинiмецького змiсту, якi закликали радянських людей вести нещадну боротьбу з нiмецькими властями.
   В мiстi Краснодонi була спалена нiмецька бiржа працi, а в день радянського свята 7 листопада патрiоти вивiсили червонi прапори... Всi цi дii радянських людей наводили нас на думку, що в Краснодонському районi дiє пiдпiльна органiзацiя. Ми вважали, що цiєю справою керують комунiсти, i насамперед знищували iх. Однак боротьба проти нас тривала..."
   Про те, що "Молода гвардiя" активно дiяла в тилу ворога, свiдчить i жандарм Штреплерт:
   "...Молодiжна органiзацiя була полiтичною i ставила основнi завдання:
   1. Проведення саботажу проти заходiв нiмецьких окупацiйних властей.
   2. Об'єднання патрiотичних сил до збройноi боротьби пооти нiмецькоi армii...
   Дii молодогвардiйцiв були смiливими i рiшучими: при наявностi охорони поблизу примiщення бiржi працi iм удалося пiдпалити це примiщення.
   Свою роботу радянськi патрiоти проводили i серед населення, закликаючи чинити опiр i саботувати-заходи нiмецького командування".
   Колишнiй начальник краснодонськоiго жандармського поста Шенк, жандарми Штрепперт i Айхгорн пiдтверджували, що в день святкування 25-i рiчницi Великоi Жовтневоi соцiалiстичноi революцii пiдпiльники в Краснодонi розповсюдили багато антифашистських листiвок, на будинках школи, вугiльного дирекцiону повiсили червонi прапори. Пiзнiше в селi Великий Лог обстрiляли полiцейське вiддiлення.
   Жандармерiя Краснодона постiйно доповiдала Рена-тусу, що проводяться нальоти на армiйськi вантажнi автомашини, що опiр окупантам росте i набуває загрозливих розмiрiв. Ренатус вiддав розпорядження енергiйно вести розшук патрiотiв i виявити органiзоване пiдпiлля, вести ретельнi допити арештованих, а комунiстiв розстрiлювати.
   В цiй важкiй обстановцi найжорстокiших переслiдувань комунiсти-пiдпiльники i молодогвардiйцi Краснодона вели нерiвну боротьбу з окупантами. В кiнцi грудня 1942 року в Краснодон приiжджав з Донецька помiчник командира жандармськоi команди майор Галонска, який розпорядився енергiйно вести розслiдування i виявити пiдпiльну органiзацiю. Були пiднятi на ноги всi жандармськi i полiцейськi сили. Хапали всiх, в чомусь запiдозрених, i шляхом катувань намагались вирвати у них вiдомостi про патрiотiв.
   Але боротьба тривала. ii очолювали комунiсти-пiдпiльники: Пилип Петрович Лютиков, Микола Петрович Бараков, Данило Сергiйович Виставки, Григорiй Степанович Яковлєв, Марiя Георгiiвна Димченко. Центром партiйного пiдпiлля були механiчнi майстернi фашистського вугiльного дирекцiону.
   "Молода гвардiя" завдавала вiдчутних ударiв гiтлерiвцям. Окупанти стали розумiти, що вони не зможуть перетворити волелюбний радянський народ у рабiв.
   На нарадi вiдповiдальних працiвникiв жандармерii бригаденфюрер СС Дерiнг змушений був визнати, що "...полiтичний розклад росiйського народу неможливий. Росiяни вiдданi комунiзму i з великою ненавистю ставляться до фашистiв. Росiйське населення подає Червонiй Армii таку пiдтримку в окупованих областях, яку ранiше i не можна було передбачити.
   Велику i раптову небезпеку для нiмцiв являють партизани, якi борються з великим фанатизмом i безпощаднiстю, невiдомими досi нiмцям..."
   Вимагаючи забезпечити спокiй i порядок на окупованiй територii, Дерiнг закликав до нещадного знищення радянських людей.
   Дiяльнiсть "Молодоi гвардii", яка викликала зростаючу симпатiю, все дужче непокоiла нiмцiв i полiцiю. iхнi спроби виявити учасникiв органiзацii спочатку не приводили до успiху. Заступник начальника жандармського поста Зонс викликав до себе в жандармерiю Солiковського, його заступника Захарова i бургомiстра мiста Стаценкова i зажадав вiд них найенергiйнiших заходiв до розкриття органiзацii.
   Були створенi спецiальнi полiцейськi групи для обходу мiста, встановлене спостереження за квартирами пiдозрiлих.
   Пiсля зради Почепцова i Лядськоi, якi знали про iснування "Молодоi гвардii", наприкiнцi 1942 року полiцii вдалося напасти на слiд патрiотiв. Почалися арешти. За належнiсть до "Молодоi гвардii" було заарештовано бiльше 60 чоловiк. Арешти велись поступово, в мiру того, як про учасникiв органiзацii ставало вiдомо нiмцям,
   
   
    
   
   
   

   Слiдством у справi "Молодоi гвардii" керував гаупт-вахмiстр Зонс. Йому активно допомагав Солiковський з своiми помiчниками. Ось iз яких покидькiв Солiковський i його заступники створили зграю собак для розправи над молодогвардiйцями:
   Орлов - колишнiй офiцер денiкiнськоi армii. В ii складi вiн вiв боротьбу проти Радянськоi влади, за що у 1922 роцi був арештований. В 1934 роцi за розкрадання колгоспноi власностi був засуджений до 10 ромiв виправнотрудоеих таборiв. Вiдчуваючи ненависть до Радянськоi влади, спецiально залишився на окупованiй територii i з перших же днiв окупацii гiтлерiвцями Краснодона запропонував iм своi послуги. Зразу ж буiв призначений заступником начальника краснодонськоi районноi полiцii, а потiм за проведення активноi каральноi дiяльностi був пiдвищений на посадi - став начальником ровенькiвськоi районноi полiцii.
   Разом з iншими Орлоiв брав участь у розстрiлi 32-х комунiстiв в парку iменi Комсомолу в Краснодонi, особисто допитував i катував Олега Кошового i Любу Шевцеву, був присутнiй при iх стратi в Ровеньках.
   Захаров (справжнє прiзвище Шульга) до Вiтчизняноi вiйни проживав у мiстi Днiпродзержинську, систематично займався крадiжками, за це був засуджений. Втiк з-пiд варти, вкрав документи у громадянина Захарова i переховувався на територii Донбасу до окупацii його нiмцями.
   З перших же днiв фашистськоi окупацii Краснодона поступив на службу до окупантiв на посаду начальника "кримiнального вiддiлу" краснодонськоi районноi полiцii. За активну каральну дiяльнiсть незабаром був пiдвищений в посадi до заступника начальника полiцii. Вiн особисто катував i розстрiлював молодогвардiйцiв бiля шурфу шахти № 5 у Краснодонi, а також брав участь в розстрiлi 32-х комунiстiв у краснодонському мiському парку iменi Комсомолу.
   Усачов - старший слiдчий краснодонськоi районноi полiцii. На допитах вiн показав:
   "...Я постiйно вiдчував ненависть i злiсть до Радянськоi влади. Мiй батько до Жовтневоi революцii мав велике господарство. Будучи ворожо настроєним до революцii, в 1919 роцi я i батько вступили в бiлокозацькi вiйська генерала Краснова для збройноi боротьби проти Радянськоi влади.
   В 1931 роцi мiй батько був розкуркулений. Майно батька передали в колгосп. Цi обставини змiцнили у мене злiсть проти радянського ладу. Коли Нiмеччина напала на Радянський Союз i нiмецька армiя добилась тимчасових успiхiв на фронтах, я радiв, передчуваючи близький, на мiй погляд, крах Червоноi Армii, а з нею i Радянськоi влади... Я чекав цього часу довгi роки i з готовнiстю зрадив батькiвщину i найнявся на службу до нiмцiв..."
   Вiн безпосередньо вiв слiдство у оправi "Молодоi гвардii", допитував, жорстоко катував багатьох молодогвардiйцiв i виносив свiй вирок про iх "вину" i необхiднiсть розстрiлу.
   Лук'янов - старший полiцай краснодонськоi районноi полiцii. В 1919-1920 рр. служив у бiлокозацьких вiйськах генерала Краснова 'i брав участь у боях проти Червоноi Армii. В 1933 роцi за вiдмову вiд роботи загальними зборами колгоспникiв був виключений з колгоспу. Того ж року за проведення антирадянськоi дiяльностi був засуджений до 10 ракiв виправно-трудових таборiв, але втiк з-пiд варти i переховувався на територii Донбасу до окупацii його нiмцями. Своi послуги фашистам вiн запропонував в першi ж днi iх приходу в Краонодон. Брав участь у розстрiлi 32-х комунiстiв у парку iменi Комсомолу, де закопував ще живих патрiотiв, а також брав участь у арештах, катуваннях i розстрiлi молодогвардiйцiв.
   Аналогiчнi бiографii i в решти зрадникiв. Всi вони вважали себе "зобиженими" Радянською владою, "вiрою" i "правдою" служили фашистам, намагаючись довести iм свою холуйську вiрнiсть.
   
   
    
   

   Начальник жандармського округу Ренатус, розшуканий i заарештований органами державноi безпеки в 1949 роцi на територii НДР, зiзнався, що жандарми мали спецiальну iнструкцiю, яка приписувала iм застосовувати всiлякi "заходи" фiзичного впливу при допитах арештованих. Арештованих кидали в холодну камеру з крижаною водою, зв'язували iм руки з ногами за спиною i пiдвiшували обличчям униз, клали на лаву i зв'язаних били гумовим кабелем. Прив'язували до вiконних рам, затискали пальцi мiж дверi, викручували руки. Кидали людей на пiдлогу, руки розтягували в боки, ставили на кiнцi рук нiжки стола, а самi сiдали на стiл зверху. Важко навiть згадувати про тi нелюдськi методи, якими користувалися карателi при допитах патрiотiв Краснодона.
   Катуванням iх пiддавали не тiльки офiцiйнi працiвники жандармерii i полiцii, але й гiтлерiвськi офiцери i солдати з вiйськових частин, що зупинялися в Краснодонi. Якими нелюдськими були цi допити, можна уявити собi з такого факту. Перекладачка Артес просила Ренатуса увiльнити II вiд роботи, тому що вона, як жiнка, не могла витримати жахливих видовищ, що розгортались на ii очах. З кабiнетiв, де допитували патрiотiв, постiйно чулись стогони й крики. Щоб заглушити iх, фашисти заводили патефон з бравурною музикою.
   Присутнiй на допитах бургомiстр Краснодона Стаценiков пiдтверджує, що всi молодогвардiйцi пiддавались жорстоким тортурам. Коли до кабiнету слiдчого полiцii Солiковський i Захаров привели Серьожу Тюленiна, вiн був знiвечений до невпiзнанностi. Слiдом за ними йшли три жандарми з перекладачем Бургардтом, i вся ця зграя продовжувала катувати Тюленiна. Кулаками вони збили його з нiг, кованими чобiтьми били всюди, намагаючись попасти в живiт, спину, обличчя. Його витягли з кабiнету i кинули в камеру лише тодi, коли вiн ледве подавав ознаки життя. При останнiх допитах на очах Серьожi били його оголену матiр, потiм на очах матерi мучили сина. Солiковський з слiдчим Черенковим допитували молодогвардiйця Ковальова, але нiяких показань вiд нього не добились. Ковальов, назвавши Солiковського зрадником, гнiвно сказав йому: "Тобi своєю смертю не померти. Якщо ми тебе не вбили, то знайдуться такi, хто помститься за нас".
   Особливо жорстоким катуванням пiддавали Iвана Земнухова, Євгена Мошкова i Уляну Громову. Пiд час катувань Солiковський вимагав, щоб Громова просила пощади, але вона плюнула катовi в обличчя i заявила: "Не для того я вступала в органiзацiю, щоб потiм просити у вас прощення. Шкодую тiльки про одне, що мало ми зробили".
   Молодопвардiйцiiв Гукова i Мошкова при допитах пiдвiшували до вiконноi рами, а коли вони втрачали свiдомiсть, кидали на пiдлогу, обливали водою, потiм знову продовжували катування.
   Таких витончених катувань зазнали всi молодогвардiйцi. Нiмецькi жандарми i iх помiчники-прямi учасники або свiдки цих злодiянь - були враженi стiйкiстю i мужнiстю героiв "Молодоi гвардii". Вони стверджують, що нiхто з них не похитнувся, не зрадив товариша i не попросив пощади. Начальник жандармського поста Шейк на слiдствi по його справi показав:
   "...Тюленiн тримав себе на допитi з гiднiстю, i ми дивувались, як могла ще у молодоi людини виробитися така сильна воля. Мабуть, презирство до смертi породило в ньому твердiсть характеру. Пiд час катувань вiн не вимовив жодного слова про пощаду i не виказав нiкого з молодогвардiйцiв. Вiд нього нiчого так i не добились..."
   
   
    
   

   У сiчнi 1943 року Ренатус вiддав наказ розстрiляти арештованих членiв "Молодоi гвардii", i ця кривава акцiя була здiйснена. В нiй брали безпосередню участь заступник начальника краснодонського жандармського поста Зонс, жандарми Айхгорн, Кляйн, Ян, Ледер, Ервiн, начальник полiцii Солiковський, його заступник Захаров i iх пiдручнi.
   Стратi молодогвардiйцiв передувала нарада працiвникiв полiцii в першiй половинi сiчня 1943 року. Зiбравшись у кабiнетi Солiковського, вони вирiшували, де-i як розправитися з патрiотами. На цю нараду були зiбранi найактивнiшi i вiдданi полiцаi: Захаров, Дiдик, Лук'янов, Новиков, Тукалов, Бауткiн, Давиденок, Севостьянов, Марченко, Авсецiн, Iзварiн, Шкурiн, Кубишкiн, Мельников, Бургардт та ряд iнших. Був присутнiй i бургомiстр мiста Стаценков.
   На нарадi Солiковський оголосив, що буде проведена страта першоi групи учасникiв пiдпiльноi органiзацii "Молода гвардiя". Вiн закликав полiцаiв бути пильними при конвоюваннi iх до мiсця страти i дав конкретну вказiвку кожному з них.
   У першiй групi було страчено 13 молодогвардiйцiв, в тому числi Мошкова i Димченка. Полiцаi навантажили iх iна автомашину, посадивши туди додатково 6 євреiв. На очах у молодогвардiйцiв розстрiляли євреiв, потiм по одному розстрiлювали комсомольцiв. Щоб запобiгти проголошенню патрiотичних лозунгiв, зв'язаних юнакiв збивали з нiг, закривали iм роти, у дiвчат пiднiмали i закручували над головою плаття i по одному перетягували до шурфу шахти, стрiляли i кидали туди.
   Розстрiл другоi групи молодогвардiйцiв провадився пiд наглядом бургомiстра Краснодона Стаценкова. Цього разу до шурфу шахти було вивезено 16 молодих патрiотiв, серед яких був i голова Краснодонськоi райради Яковлєв. На мiсцi страти карателi стягнули приречених з саней, били, пiдводили до шурфу i розстрiлювали.
   Приблизно 20 сiчня 1943 року була знищена третя група комсомольцiв-пiдпiльниюв: 7 дiвчат i 5 юнакiв, переважно з селища Краснодона. Розстрiлом цiєi групи керував заступник начальника полiцii Захаров. У кiнцi сiчня розстрiляли ще 5 чоловiк. На шляху до мiсця страти цiєi групи молодогвардiйцiв Ковальов i Григор'єв змогли звiльнити руки, зiскочили з саней i кинулись тiкати в рiзнi боки. Перекладач полiцii Бургардт застрелив Григор'єва, а в Ковальова стрiляв полiцай Терентьєв, але молодогвардiйцевi вдалося втекти. Полiцаi Баутмiн i Авсецiн знайшли тiльки його прострелене кулею пальто. Мiсце страти являло собою видовище, яке важко передати словами. Карателi, вирiшивши познущатися над приреченими, роздягали iх, заморожували, потiм пiдтягали до шурфу глибиною в 52 метри, розстрiлювали i скидали в шурф. Перед смертю молодогвардiйцi вели себе мужньо, багато з них проголошували патрiотичнi лозунги.
   Притягнений до кримiнальноi вiдповiдальностi учасник цього розстрiлу полiцай Давиденко на слiдствi показав:
   "...Особливий вплив на них справив страчений разом з ними голова Краснодонськоi райради Яковлєв, який iз зв'язаними руками смiливо, з пiднятою головою сам пiшов до шурфу шахти i на весь голос вигукнув: "Вмираю за партiю". Яковлєв живим був скинутий у шурф шахти..."
   Вiктор Третьякевич, коли його стали пiдводити до шурфу, схопив за шию заступника начальника полiцii Захарова i намагався разом з ним стрибнути в безодню. Лише удар пiстолетом по головi, завданий Третьякевичу жандармом, який стояв поруч, допомiг Захарову вирватися. Третьякевича скинули в шурф живим.
   У холоднi сiчневi днi 1943 року разом з молодогвардiйцями були розстрiлянi i iх старшi товаришi, комунiсти-пiдп'iльники Лютиков, Бараков та iншi. З мужнiстю i стiйкiстю перенесли вони жахливi катування, запалюючи своiм прикладом молодь. Плiч-о-плiч йшли вони, комунiсти i комсомольцi, темноi сiчневоi ночi в останню путь, йшли в безсмертя.
   Навiть мертвi героi-пiдпiльники наводили жах на окупантiв i iхнiх посiпак. Пiсля розстрiлу вони залишили бiля шурфу кiлька полiцаiв, якi всю нiч закидали шурф камiнням та iншими важкими предметами.
   
   
    
   
   

   
   В усьому свiтi знають тепер шахтарське мiсто Краснодон - батькiвщину "Молодоi гвардii". Минають роки i десятирiччя, але не заростають стежки iдо могил героiв. "Сила подвига святого молодежь всегда ведет" - спiвається в пiснi про краснодонцiв. Так на прикладi вiдважних синiв i дочок Краснодона виховуються сьогоднi мiльйони молодих людей всiєi землi. Вони вчаться жити, боротися i перемагати, над усе ставити честь i свободу Батькiвщини. Мiсце "Молодоi гвардii" в духовному свiтi юного поколiння, в боротьбi за свiтлi iдеали людства велике.
   I не випадково останнiм часом на Заходi виразники реакцiйноi iдеологii рiзними засобами прагнуть принизити роль i значення дiяльностi "Молодоi гвардii" в загальнiй боротьбi трудящих за визволення нашоi Батькiвщини вiд гiтлерiвських загарбникiв. Особливо стараються в цьому зарубiжнi радiостанцii "Голос Америки", "Нiмецька хвиля", якi розповсюджують нiсенiтнi версii про краснодонських пiдпiльникiв, зокрема про комiсара "Молодоi гвардii" Олега Кошового, перекручуючи його роль в органiзацii, сiючи рiзнi плiтки про долю Кошового пiсля розправи над молодогвардiйцями. Зводять наклепи i на чудового радянського письменника Олександра Фадєєва, який прославив краснодонцiв у своєму безсмертному романi "Молода гвардiя". Ось чому хотiлося б тут ще раз нагадати деякi факти i свiдчення про дiяльнiсть i загибель молодогвардiйцiв.
   Iван Туркенич у своiх спогадах, написаних ним 1943 року, вказував:
   "...В той момент i зародилась наша первинна органiзацiя пiдпiльникiв. Iнiцiатором був Олег Кошовий.
   ...Наступного дня я мав зустрiч з Вiктором Третьякєвичем, який частково розповiв менi про роботу, пояснив, що листiвки - це справа iхнiх рук. Пiсля цього вiн мене запросив на побачення з товаришами. Побачення вiдбулося наступного дня, де були присутнi Олег Кошовий, Вiктор Третьякевич, Ваня Земнухоiв, Вася Левашов, Жора Арутюнянц...
   Тодi ж ми вирiшили створити штаб керiвництва. Намiтили кандидатури, в число яких увiйшли Олег, я, Третьякевич, Земнухов, Левашов. Олега ми призначили комiсаром...
   ...В основному зв'язки з групами в околицях Краснодона здiйснював Олег. Вiд iменi штабу вiн давав iм всi вказiвки...
   ...Через деякий промiжок часу Олег одержав вiд Осьмухiна в достатнiй кiлькостi уже надрукованi бланки комсомольських квиткiв, пiсля чого приступили до урочистого вручення квиткiв, а згодом-прийому внескiв..."
   Нинi жива член "Молодоi гвардii" Валя Борц вказувала:
   "...Кожен, хто вступав у ряди пiдпiльникiв, зобов'язаний був прийняти присягу на вiрнiсть Батькiвщини". Текст присяги був складений комiсаром "Молодоi гвардii" Кошовим..."
   У статтi "По волi партii", опублiкованiй 28 листопада 1948 року в газетi "Ленинское знамя", член штабу "Молодоi гвардii" капiтан I рангу В. Левашов писав:
   "...Пильним i передбачливим не по роках був наш бойовий комiсар Олег Кошовий".
   Про дiяльнiсть Олега Кошового як комiсара "Молодоi гвардii" розповiдають молодогвардiйцi Лопухов та Ольга i Нiна Iванцови, якi залишились живими.
   Ольга Iванцова в статтi "Товаришi виручили", опублiкованiй 12 вересня 1946 року в газетi "Сталинское племя", писала:
   "...Я добре пам'ятаю хвилюючий момент прийняття присяги пiдпiльниками "Молодоi гвардii". Один за одним, за викликом Олега Кошового, ми пiдходили до столу i пiдписувались. Пiсля прийняття присяги заспiвали "Iнтернацiонал".
    Р. П. Юркiн в газетi "Молодь Украiни" 10 жовтня 1943 року писав:
   "...Кошовий викликав мене. Я пiднявся, хвилюючись... Слово в слово повторював за Олегом клятву молодогвардiйцiв..."
   Про славнi дiла комiсара "Молодоi гвардii" Олега Кошового яскраво свiдчать тимчасовi комсомольськi квитки молодогвардiйцiв А. Попова, Д. Фомiна, О. Iванцовоi, що зберiгаються в краснодонському музеi. Це оригiнальнi документи з пiдписом: "Комiсар партизанського загону Кашук" (пiдпiльна кличка Кошового), з його вiдмiтками про сплату членських внескiв...
   
   
    
   

   Чекiстами Луганськоi областi зiбраний документальний матерiал, який послужить доповненням до вже наявних вiдомостей про героiчну дiяльнiсть пiдпiльноi комсомольськоi органiзацii "Молода гвардiя", про життя, боротьбу i загибель ii комiсара О. Кошового, а також славноi розвiдницi Люби Шевцовоi.
   ...Влiтку 1942 року фронт наближався до Донбасу. Щоб не опинитися на зайнятiй ворогом територii, Олег Кошовий залишив Краснодон. Однак, дiйшовши до Новочеркаська, вiн змушений був повернутися додому. По дорозi з Новочеркаська вiн бачив страшнi картини господарювання окупантiв, i в ньому назрiвала ненависть до ворогiв i бажання помститися iм за сплюндровану рiдну землю. В день повернення додому вiн сказав матерi: "Це ж не люди, а справжнi людожери, якiсь страхiття. Якби ти знала, чого я тiльки не надивився в дорозi".
   Олег горiв прагненням якомога швидше знайти мiсце в рядах народних месникiв, наполегливо шукав шляхи до практичного здiйснення своiх задумiв. Вiн швидко встановлював зв'язки з своiми шкiльними товаришами - Земнуховим, Арутюнянцом, Осьмухiним та багатьма iншими юнаками й дiвчатами, якi, як i вiн, жили однiєю думкою, одним прагненням - швидше включитися в боротьбу з окупантами. Так у Краснодонi виникли окремi групи опору з числа комсомольцiв i молодi, якi потiм об'єдналися в єдину пiдпiльну органiзацiю.
   Наприкiнцi вересня 1942 року на перших зборах юних пiдпiльникiв, за пропозицiєю Тюленiна, органiзацiю назвали "Молода гвардiя". Був вироблений текст присяги i обраний штаб, до складу якого увiйшли Туркенич, Кошовий, Тюленiн, Земнухов, Третьякевич, Громова, Шевцова та Василь Левашов. Командиром органiзацii став Iван Туркенич. Пiсля визволення Краснодона вiд гiтлерiвських загарбникiв вiн у своєму звiтi про те, як були розподiленi обов'язки мiж членами штабу, писав:
   "...Олега обрали комiсаром, мене - командиром".
   Почалися важкi i небезпечнi днi для пiдпiльноi роботи в невеликому шахтарському мiстечку. За завданням штабу Кошовий часто бував серед молодi гiрницьких селищ Iз'варине, Первомайка, Герасимiвма. Разом з iншими молодогвардiйцями брав участь у багатьох бойових операцiях.
   Засудженi в рiзний час колишнi керiвники нiмецьких полiцаiв i жандармських органiв у Краснодонi i Ровеньках - Кулешов, Орлов, Гейст, Ревiтц, Усачов, Шульц - називають Кошового одним з керiвникiв "Молодоi гвардii". Знайденi у Кошового при обшуку в ровенькiвськiй полiцii печатка i два бланки тимчасових комсомольських квиткiв, а також комсомольськi квитки з пiдписом "Кашук", якi збереглися в окремих молодогвардiйцiв, прямо вказують на те, що Кошовий є комiсаром пiдпiльноi органiзацii.
   У процесi слiдства в справi зрадника "Молодоi гвардii" Почепцова 9 лилня 1943 року йому було запропоновано назвати всiх вiдомих йому молодогвардiйцiв. В протоколi допиту вiдповiдь Почепцова записана так:
   "...Кошовий Олег-комiсар воiєi органiзацii "Молода гвардiя".
   Колишнiй старший слiдчий краснодонськоi районноi полiцii Усачов показав:
   "...У Ровеньках був також розстрiляний керiвник краснодонських комсомольцiв Кошовий Олег..."
   Великий матерiал, який має музей "Молода гвардiя", достовiрно вiдтворює подii, що розвиваються пiсля початку арештiв молодогвардiйцiв.
   Кошовий разом з Серьожею Тюленiним, Валерiєю Борц, з сестрами Iванцовими намагався перейти лiнiю фронту, але 11 сiчня 1943 року був змушений повернутися в Краснодон. Додому вiн не наважився йти, а зайшов до Лiдii Михайлiвни Поповоi, яка його вiдiгрiла нагодувала. Було вирiшено переодягти Олега в плаття i вiд Поповоi переправити в мiсто Антрацит до родичiв.
   Кошового розшукувала краснодонська полiцiя i жандармерiя. В його будинку постiйно влаштовували засади, в яких брали участь полiцаi Бауткiн, Мельников та iншi, про що вони показали пiд час слiдства в iх справах. З матiр'ю Олег бачився востаннє в будинку Поповоi перед тим, як вирушати в Антрацитiвський район.
   Кошовий був затриманий жандармерiєю випадково, через його власну необережнiсть. Начальник ровенькiвськоi полiцii Орлов i перекладач жандармерii Гейст твердять, що Кошового затримали нiмецький жандарм i залiзничний полiцай на роз'iздi поблизу станцii Картушиiне, за сiм кiлометрiв вiд мiста Ровеньки. Зупинивши i обшукавши його, вони знайшли у Кошового пiстолет, що й послужило основною причиною затримання. Вiдiбравши пiстолет, вони побили його i пiд конвоєм доставили в ровенькiiвську полiцiю. Там його знову обшукали, знайшли печатку пiдпiльноi комсомольськоi органiзацii "Молода гвардiя" i два чистi бланки комсомольських квиткiв, точно таких, якi Кошовий, як комiсар органiзацii, видавав молодогвардiйцям, прийнятим у комсомол в умовах пiдпiлля.
   На нещастя, начальник полiцii Орлов особисто знав Кошового як племiнника свого знайомого по роботi в довоєнний час у Краснодонi. В обставинах, що склалися, у Олега не було можливостi назвати себе iншим iм'ям. Орлов доповiв начальниковi жандармського взводу Веннеру, хто затриманий його полiцiєю i з якими доказами. Веннеру стало зрозумiло, що в руках жандармерii опинився комiсар "Молодоi гвардii", якого так розшукувала полiцiя Краснодона. Вiн наказав Орлову допитати Олега. Добиваючись показань, Орлов мучив Кошового, всiляко катував його, а потiм передав жандармерii. Пiзнiше Орлов разом з своiм заступником Перелечаєнком був присутнiй лри розстрiлi Кошового в Гримучому лiсi.
   Поставши перед радянським правосуддям, кат Орлов зiзнався:
   "...Перший допит Кошового проводив я. Добився вiд нього показань, що вiн є одним з керiвникiв Краснодонськоi комсомольськоi органiзацii "Молода гвардiя", як вiн казав - комiсаром i членом штабу цiєi органiзацii".
   Однак показання про структуру органiзацii i своiх товаришiв по боротьбi з фашистами Кошовий давати вiдмовився.
   В катiвнях нiмецькоi жандармерii Кошового допитували командир жандармського взводу Веннер i його заступник Фромме з перекладачкою Ратке. Цi звiрi катували Олега, як могли знущалися з нього.
   Житель мiста Ровеньки Олексiй Олексiйович Шевченко, якого деякий час тримали в катiвнях жандармерii разом з Кошовим, свiдчив:
   "...У сiчнi 1943 року напроти моєi камери сидiв Олег. Коли його виводили з камери, вiн вигукнув: "Умираю за Батькiвщину. Все одно не жити гадам..."
   Про те, що Кошовий був розстрiляний в кiнцi сiчня 1943 року, повiдомляє i прямий учасник цього злодiяння нiмецький жандарм Шульц. З його пояснень видно, що Кошового на розстрiл вивели з групою радянських патрiотiв пiд посиленою охороною полiцаiв, бо до цього був випадок втечi з-пiд охорони. Шульц добре запам'ятав Кошового тому, що в нього жандармам довелося стрiляти двiчi.
   Поставивши приречених де краю ями в Гримучому лiсi, жандарми дали залп. Люди впали на землю i лежали нерухомо. Раптом Кошовий пiдвiвся i з ненавистю подивився на своiх катiв. Це розлютило Фромме, який керував розстрiлом, i вiн наказав жандармовi Древiтцу добити юнака. Древiтц впритул пiдiйшов до Кошового i вистрелив йому в потилицю. Древiтц пiдтвердив цi показання Шульца. Пiсля розстрiлу жандарми повернулись у казарми, а полiцаi закопали трупи.
   
   
   
   
   

   В iсторii "Молодоi гвардii" визначна роль належить членовi ii штабу Любi Шевцовiй. Це була воiстину героiчна патрiотка, яка самовiддано любила свою Вiтчизну. Будучи активним членом пiдпiльноi органiзацii, вона вмiло сполучала боротьбу бiйця незримого фронту, нелегку роботу радистки-розвiдницi в тилу ворога з роботою в "Молодiй гвардii". ii бойовий шлях почався задовго до приходу окупантiв на Луганщину.
   Влiтку 1942 року 18-рiчна Люба Шевцова стала курсантом спецiальноi школи. Сумлiнне навчання, прагнення якомога швидше освоiти роботу на рацii, включитися в загальнонародну боротьбу з окупантами, смiливiсть i рiшучiсть, вiрнiсть i самовiдданiсть - такi якостi дiвчини вiдзначали чекiсти, що керували ii пiдготовкою. З наближенням гiтлерiвських вiйськ до Донбасу в партiйнi, радянськi органи i органи державноi безпеки з'явились сотнi патрiотiв, якi висловлювали бажання залишитися для пiдпiльноi роботи на окупованiй територii. Це були люди рiзного вiку i професiй. Iнтереси рiдноi краiни вони ставили над усе.
   Луганський обласний комiтет партii направив в органи державноi безпеки для роботи в нiмецькому тилу кращих комунiстiв i комсомольцiв. Серед них була й Люба Шевцова. iй довiрили важливу i вiдповiдальну справу - здiйснювати зв'язок з однiєю з розвiдувально-диверсiйних груп, залишених для роботи в окупованому Луганську. Вона складалася з 5 чоловiк, якi проживали до окупацii в Луганську i добре знали мiсцевi умови.
   Групi були створенi необхiднi конспiративнi умови. Перед нею стояло завдання чинити диверсii на промислових об'єктах i комунiкацiях ворота, вести розвiдку серед нiмецьких та iталiйських вiйськ у Луганську та в iнших населених пунктах областi. Для зв'язку з Центром група мала рацiю, два комплекти живлення до неi. Рацiя Шевцоiвоi спочатку перебувала в таємному мiсцi будинку № 56 по вулицi Зарiчнiй, у слюсаря-водопровiдника заводу iменi Жовтневоi революцii Андрiя Наумовича Чеканова.
   Через деякий час стало вiдомо, що мiсцева полiцiя проявляє iнтерес до будинку Чеканова. Шевцова разом з керiвниками групи перенесла рацiю в iнше мiсце, сама ж вона оселилася в керiвника групи пiд виглядом його племiнницi.
   Загроза провалу Чеканова дещо обмежила дii групи. Однак, незважаючи на небезпеку, що виникла, Шевцова неодноразово встановлювала зв'язок з Центром, передаючи найважливiшi розвiдувальнi данi.
   На цей час у Луганську розташувались рiзнi гiтлерiвськi каральнi органи, в тому числi СД, ГФП, гестапо i жандармерiя. Для боротьби з радянськими патрiотами вони широко використовували мiсцеву полiцiю. В Старобiльську розташувався так званий "Мельдекопф-Тайн" - передовий пост нiмецькоi контррозвiдки, керований досвiдченим нацiстом Фельске, в завдання якоi входило ловити радянських розвiдникiв. Фельске встановив тiсний зв'язок з нiмецькими органами в Луганську.
   Раптово полiцiя арештувала одного з членiв пiдпiльноi групи як антифашистськи настроєного. Але нiяких даних про його зв'язки з радянською розвiдкою полiцiя не мала, i незабаром з в'язницi СД вiн був звiльнений. Однак необережнiсть цього члена групи ускладнила роботу Шевцовоi. В серпнi 1942 року квартиру, де вона мешкала, вiдвiдали два нiмцi i з ними третiй, одягнений в цивiльне. Вони зацiкавились особою Шевцовоi i намагались з'ясувати, де вона перебуває. Люба в цей час була у своiх родичiв у Краснодонi. Приiхавши до Луганська i дiзнавшись про вiдвiдування нiмцiв, вона залишила мiсто.
   З'являтися в Луганську дiвчинi було небезпечно, але, незважаючи на це, вона ще кiлька разiв приiжджала до мiста, намагалась встановити зв'язок з керiвником групи. Пооте ряд обставин давав пiдставу думати, що нiмцi напали на слiд Шевцовоi. Будучи в Луганську, Люба одного разу помiтила на вулицi знайомого, який iшов поруч з нiмецьким офiцером. Це був якийсь Козюбердiн, що знав Шевцову. Але Люба не пiдозрювала, що Козюбердiн - колишнiй пiдхорунжий бiлокозацьких вiйськ, який до вiйни приховував своє минуле, втерся в довiр'я до Радянськоi влади. З окупацiєю мiста вiн пiшов на службу до фашистських властей. Козюбердiн, зустрiвши Любу в мiстi, мiг завдати непоправноi шкоди групi. Розумiючи це, Люба, ризикуючи життям, спробувала забрати рацiю i вивезти ii в Краснодон. Але встановити зв'язок з керiвником групи iй так i не вдалося.
   Збереглася записка Шевцовоi до керiвника групи, написана олiвцем на аркушi нотного паперу. Шевцова писала:
   "...Я була у вас, що, у вас погане становище? Але все повинно бути так, як належить, цiле i збережене. Якщо буде погано вам жити, то спробуйте пробратися до мене, у нас щодо харчiв значно краще. А до мого дозволу нiчого не робити. Я, можливо, вiдвезу або вiднесу потрошку все своє придане. Якщо до мене приiдете, то моя адреса: м. Краснодон, вулиця Чкалова, № 27".
   Шевцова не знала, що на цей час ii рацiя була знищена керiвником групи. Лише в останнiй час з'ясувалося, що нiмецькому контррозвiдувальному органу "Мельдекопф-Тайн" стало вiдомо, що Шевцова була радисткою. Було вжито активних заходiв до ii розшуку. В розшуку брали участь керiвник цього органу Фельске, його заступник Купо, зрадники Батькiвщини Козюбердiн, Шаповалов i Павлик Анатолiй, якi знали Шевцову. Занепокоєний долею групи, Центр у районi населених пунктiв Макарiв Яр - Давидiвка Новосвiтлiвського району на лiтаку перекинув у тил ворога свого представника для зв'язку з групою i надання iй практичноi допомоги. Представник Центру розшукав Шевцову в Красно домi, двiчi був у неi, востаннє в першiй декадi грудня 1942 року.
   Не маючи рацii, Шевцова продовжувала через представника Центру пiдтримувати зв'язок з радянською розвiдкою i передавала iй цiнну iнформацiю. Крiм того, будучи членом штабу пiдпiльноi комсомольськоi органiзацii "Молода гвардiя", вона брала найактивнiшу участь у боротьбi краснодонсьiкого пiдпiлля з окупантами.
   
   
    
   

   Пiсля провалу "Молодоi гвардii" Шевцова 1 сiчня 1943 року була арештована краснодонською полiцiєю i разом з своiми бойовими товаришами по пiдпiллю мiсяць утримувалась у темних катiвнях. Разом з ними вона мужньо переносила тортури i муки.
   Луганському СД стало вiдомо, що в числi арештованих молодогвардiйцiв перебуває i Шевцова, яку нiмцi розшукували як радистку-розвiдницю. До Краснодона термiново виiхав спiвробiтник СД для ii допиту. З цього часу вона рахувалась за СД, мiсцевiй же полiцii i жандармерii було дане розпорядження нiяких самостiйних заходiв щодо неi не вживати. На допитах кати прагнули добитися вiiд Люби зiзнання про зв'язок з радянською розвiдкою, знайти рацiю, дiзнатися, з ким вона зв'язана по розвiдувальнiй роботi.
   До допитiв Шевцовоi пiдключили зрадника Батькiвщини, старшого слiдчого полiцii Усачова, гадаючи, що з його допомогою пощастить добитися вiд Шевцовоi зiзнання. Але i цей захiд результатiв не дав.
   На початку лютого 1943 року гiтлерiвськi вiйська пiд могутнiми ударами частин Радянськоi Армii швидко вiдкочувались на захiд, i Краонодон знову став прифронтовим мiстом. Нiмцi i iхнi найманцi все лютiше переслiдували мiсцеве населення. Жандарми i полiцiя готувалися до евакуацii. У катiвнях полiцii залишалось значне число патрiотiв, якi чекали своєi долi. Серед них була Люба Шевцова i ще три молодогвардiйцi: Остзпенко, Огурцов i Суботiн. Решта членiв "Молодоi гвардii" уже була розстрiляна.
   Колишнiй старший слiдчий полiцii Усачов у процесi слiдства i суду у його оправi, даючи показання про мужнiсть Шевцовоi, визнав, що вона, незважаючи на всi страждання в катiвнях краснодонськоi полiцii, нi в чому не зiзналась. 31 сiчня 1943 року в числi iнших арештованих ним особисто пiд конвоєм солдатiв i полiцаiв Люба була доставлена до Ровеньок. Там ii кiлька днiв тримали в полiцii. Допитував Любу начальник полiцii Орлов, який намагався добитися вiд героiчноi комсомолки зiзнання, де перебуває рацiя, як i з ким вона пiдтримувала зв'язок.
   Опинившись в 1949 роцi в руках радянського правосуддя, викритий в своiй зрадницькiй дiяльностi, Орлоз повiдомив, що при допитi Шевцовоi нiяких показань вiд неi не добився. Вона категорично вiдмовлялася давати будь-якi показання, назвавши Орлова, його зграю звiрами.
   З ровенькiвськоi полiцii Шевцову передали в жандармерiю, яку очолювали лейтенант Бернгардт Веннер i його заступник Йозеф Фромме. За 9 мiсяцiв окупацii Ровенькiвського району керований ними жандармський взвод разом з полiцаями вчинив безлiч злодiянь. Вони розстрiляли значну кiлькiсть патрiотiв i все єврейське населення. Гримучий лiс став мiсцем загибелi багатьох борцiв за визволення Батькiвщини. Прибувши в Ровеньки на початку вересня 1942 року, Веннер зразу ж зiбрав весь особовий склад жандармського взводу i оголосив, що розстрiли будуть основною роботою жандармiв. Пiзнiше радянським правосуддям були розшуканi i притягнутi до кримiнальноi вiдповiдальностi Якоб Шульц, Отто Древiтц i Ерiх Шредер, якi прибули в Ровеньки в складi зловiсноi команди з Магдебурга.
   iм же вiрно служили перекладачами в жандармерii мiсцевi зрадники з числа нiмцiвчколонiстiв Томас Гейст i нiмкеня Ратке.
   Вони змальовують жахливу картину знищення радянських громадян, в числi яких було багато старикiв, жiнок i дiтей. Дiзнавшись про те, що деякi жандарми до приiзду Веннера не брали участi в розстрiлах, Веннер i Фромме насамперед органiзували для них показовий процес знищення радянських людей. В лiс привезли 12 патрiотiв. Фромме розподiлив iх мiж жандармами i наказав розстрiляти.
   Жандарму Шульцу було визначено розстрiляти жiнку з дитиною. Вiн наказав iй посадити дитину на землю, але жiнка його не послухала i, притискаючи налякане немовля до грудей, умовляла залишити iх живими. Шульц з силою вирвав дитину в неi з рук, кинув на землю, а жiнку став штовхати в яму. Ззаду почувся пострiл, i Шульц побачив, що у дитини з шиi побiгла кров. В неi стрiляв Веннер. Розстрiлявши жiнку, Шульц звернувся до Фромме з запитанням, як бути з дитиною. На це Фромме байдуже вiдповiв, що ii треба вбити, i вистрелив iй з пiстолета в голову...
   Пiдвал мiсцевоi лiкарнi ровенькiвська жандармерiя перетворила в катiвню, де мучились патрiоти. Багато колишнiх в'язнiв цього сумного пiдвалу бачили тут Шевцову. В жандармерii ii допитували Веннер i Фромiме. Дiвчину били, потiм кидали в холодну камеру. Вольовий характер, життєрадiснiсть i холоднокровнiсть Люби виводили з себе фашистiв. Вимучена, вона ще знаходила сили спiвати в камерi пiснi, пiдбадьорювати товаришiв. Карателi посилили охорону арештованих.
   Багато в'язнiв помирали вiд катувань. Ночами майже нiхто не спав, прислухаючись до есе зростаючоi артилерiйськоi канонади. Хотiлося жити, чекали Радянську Армiю - визволительку.
   Люба знала, що iй загрожує смерть, але не просила пощади. Очевидцi розповiдають, що в день ii розстрiлу - 9 лютого 1943 року в камеру зайшов хтось з жандармiв. Помiтивши Любу, запитав, чому у в'язницi перебуває така молода дiвчина. Люба плюнула фашистовi в пику i сказала: "Я - молода партизанка, розумiєш, гад?" Жандарм Шульц, який брав безпосередню участь у розстрiлi Шевцовоi, розповiв, що розстрiляли Любу з Гримучому лiсi разом з групою радянських громадян, в якiй було 5 чоловiк i жiнка з Зарiчною дитиною. Шульц розповiв, що Люба на мiсцi страти стояла гордо випроставшись, з ii голови впала велика бiла хустка, вiдкривши бiляве волосся. Так смiливо й безстрашно може йти на смерть тiльки людина, яка знає, за що вмирає. Фромме подав команду, пролунав залп, жертви стали падати. Тiльки Шевцова продовжувала стояти нерухомо та несамовито кричала дитина, лiзла до краю ями i кликала матiр. Фромме, як розлючений звiр, пiдбiг до Шульца: "В чому справа?" Виявилося, що у фашиста вiдмовив карабiн. Фромме наказав стрiляти в Шєвцову жандармовi Коллендеру. Почувся пострiл, i Люба неживою упала в могилу.
   
   
    
   

   16 лютого 1943 року мiсто Ровеньки було визволене частинами Радянськоi Армii. Розкрились дверi темниць, населення почало розшукувати своiх близьких i рiдних. Багато прийшло в Гримучий лiс, розшукуючи тiла по-звiрячому замучених патрiотiв.
   Убита горем, приiхала в Ровеньки мати Олега Олена Миколаiвна Кошова, до якоi дiйшла чутка, що ii сина бачили в ровенькiвскiй полiцii.
   19 березня 1943 року комiсiя по розслiдуванню злодiянь, вчинених гiтлерiвськими загарбниками на територii Ровенькiвського району, при активнiй допомозi трудящих в Гримучому лiсi розкопувала ями з жертвами фашизму. Тут же були присутнi Олена Миколаiвна Кошова i уцiлiлi вiд розправи члени "Молодоi гвардii" сестри Нiна i Ольга Iванцови.
   При розкриттi однiєi з ям Олена Миколаiвна кинулась до трупа юнака, пiзнавши в ньому свого сина Пiзнали його i сестри Iванцови. Волосся у Олега було сиве, фашисти викололи йому лiве око, потилиця була роздроблена кулею.
   Колишнiй завгосп ровенькiвськоi лiкарнi В. А. Полякав, який був присутнiй при есгумацii трупiв у Гримучому лiсi i похоронах патрiотiв, розповiв:
   "Я сам бачив Кошову бiля труни. В трунi лежав юнак, якого я пам ятаю, коли його з групою арештованих вели на розстрiл. Менi вiн запам'ятався чомусь чiткiше, нiж iншi, можливо тому, що вiн був наймолодшим..."
   20 березня 1943 року останки героiв з вiйськовими почестями були похованi на центральнiй площi мiста Ровеньок. Перед похороном труни для прощання з славними патрiотами були встановленi бiля клубу iменi Горького. Труна з прахом Олега Кошового i його фотографiєю на кришцi стояла першою з боку вулицi iменi Свердлова. Другою була труна з тiлом Люби Шевцовоi.
   Так жили, так боролись i героiчно загинули юнi пiдпiльники Краснодона.
   На батькiвщинi "Молодоi гвардii" - в Краснодонi- споруджений монументальний пам'ятник героям. Бiля мармуровоi могили горить вiчний вогонь, а зображення скорботноi матерi на гранiтнiй плитi символiзує вдячну пам'ять про них у серцях народу. Понад 25 лiт минуло вiдтодi, як перестали битися серця юних месникiв. iм було по п'ятнадцять-вiсiмнадцять рокiв. Але еони мужньо боролися, мужньо глянули смертi у вiчi. Вони дорогi нам як символ мужностi, беззавiтноi любовi до соцiалiстичноi Вiтчизни, радянського народу, вiдданостi справi Ленiна, справi партii. "Минуть роки, щезне з землi гiтлерiвська погань, - писала "Правда" у вереснi 1943 року, - будуть залiкованi рани, згасне бiль i скорбота, але нiколи не забудуть радянськi люди про безсмертнi подвиги органiзаторiв, керiвникiв i членiв пiдпiльноi комсомольськоi органiзацii "Молода гвардiя".
   Подвиг наших вiдважних землякiв живе в серцях юнакiв i дiвчат, надихаючи на новi звершення в iм'я комунiзму.
   Комсомольцi орденоносноi Луганщини, продовжуючи гiднi традицii "Молодоi гвардii", вписали немало яскравих сторiнок у лiтопис трудових справ. Виросла у флагман великоi хiмii Украiни комсомольська будова - Сєвєродонецький хiмiчний комбiнат. Всесоюзнi i свiтовi рекорди по видобутку вугiлля встановили комсомольсько-молодiжнi бригади шахтарiв, якi очолюють Героi Соцiалiстичноi Працi Вiктор Щебетовський та Iван Iванченко.
   Вiрнiсть iдеалам молодогвардiйцiв подвоювала сили будiвникiв найбiльшого в Європi прокатного стану "600". У зимову холоднечу в котлованах, заповнених водою, по двi змiни працювали вони. I перемогли, рапортували партii, Вiтчизнi про ударне спорудження металургiйного гiганта.
   У липнi 1962 року, напередоднi 20-рiччя "Молодоi гвардii", в Краснодонi передовi комсомольсько-молодiжнi колективи виступили з чудовою iнiцiативою - розгорнути серед молодих робiтникiв змагання за право називати бригади iменами молодогвардiйцiв. Першими цiєi високоi честi удостоiлись бригада машинiстiв електровозiв Федора Лобка та колектив будiвельникiв Миколи Бунiна.
   Нинi бригад iменi Олега Кошового, Сергiя Тюленiна, Уляни Громовоi, Iвана Туркенича та iнших молодогвардiйцiв на Луганщинi налiчуються сотнi. Героi не вмирають, героi йдуть у безсмертя. I сьогоднi молодогвардiйцi залишаються у робiтничому строю. Колгоспи i радгоспи, пароплави, вулицi, пiонерськi дружини носять iмена героiв. В степу пiд Краснодоном виросло цiле мiсто, назване Молодогвардiйськом. На батькiвщинi пiдпiльникiв виростає чудовий пам'ятник iм - Будинок молодi iменi "Молодоi гвардii". Вiн споруджується на кошти, зiбранi комсомольцями та молоддю всiєi нашоi Батькiвщини.
   ...За свiтле майбутнє вiддали своє молоде життя незабутнi краснодонцi. Нинi iхнi славнi традицii примножує комсомолiя, всi радянськi юнаки i дiвчата. Нiкому не загасити вiчного полум'я любовi до Вiтчизни, вiдданостi справi Комунiстичноi партii, яке горить у кожному юному серцi.